Живеш серед вовків, то вий по-вовчому, я чую цю пораду і промовчую. Бо між вовками мало вити голосно, ще ікла шкірити і груди - колесом. І слід у слід за тим, хто йде попереду, по лезу долі, як по краю берега. Не повернути на бігу, не схибити. На полотні морозу зорі вибито. Здригаються у такт із хриплим подихом довкола рогу місяця-молодика. Тут не простять ні слабості, ні кволості, закон не пробачає випадковості. Пружна хода по снігу зашкарубливім. Цей запах крові! Заповняє груди він... Чманіє зграя від невідворотності тріумфу, бо не має порятунку ціль. Солодкий дух беззахисного відчаю, і кроки жертви по життю полічені. 2005 р. 09 08 |