А вона ж поверталась до нас.
І не раз. А може, й не двічі.
Перегляньте іконостас,
Хай горять яскравіше свічі!

Болем сповнені очі вщерть
У тієї, скраю, блідої…
Досі згадує Грицеву смерть?
Вдруге Мавка живе самотою…

В переселення душ повір:
Засвіт встала твоя Кассандра…
Все старе – на новий манір –
Дим гіркий чи солодкий в мандрах?

Попіл згарищ, то чад чужин –
Мука крові чи рабство праці?
Меле мливо спіральний млин
І народжує душу нації.

Пані Ліно, не смішно Вам? –
Коректури в житті циклічні!
Крізь мільйонностоликий гам
Чую сакраментальне: “Вічність”…

Встань і йди. Хай живе постмодерн:
Хай цвіте не в маю, а квітні.
Колос істини многозерн:
З Берестечка огні досвітні

Світляками летять увись,
День новий обіймає далі –
Феєричні казки взялись
І руйнують канони сталі!

Із яких світів і куди
Йде талант, зберігаючи душу?
Ти веди мене, мріє, веди –
Я зустрітись з Марусею мушу.