Коли у паз ввійде останній ригель
замка назавжди замкнених дверей,
скажи всім:"Aut bene, aut nihіl..." -
і заховай печаль у глиб очей.

Чекай мене - не маючи надії,
малюй моє ім'я на мокрім склі:
я краплями дощу впаду на вії,
я спалахну зірницею в імлі.

Я голос заховаю в стугін грому,
у зливі тихий шепіт розчиню,
фіранки розгойдаю і, по всьому,
загУкаю сичами у гаю.

Ті мерехтливі знаки таємничі,
із поза меж зображення дзеркал -
то знову я, дивлюсь тобі у вічі
крізь амальгами тріснутий метал.

Чекай мене - не маючи надії.
Я завше тут, з'явлюсь не звідкілясь.
Кінцевої не має бути дії -
вистава тільки-тільки почалась...