укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44609, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2009.09.25
Роздрукувати твір

Вадим Друзь

Из Павла Гирныка


Завтра увидимся. Дай отмолчаться мне Боже.
Господи, дай мне понять, что неладно со мной.
Пусть бы мне мальвы явили цветочное ложе,
Пусть бы спустилась звезда и осталась земной.

Завтра - тогда, когда ночи меж нами не будет -
Только дорога, где мы разминулись не раз,
В калейдоскопе людей и событий закрутит,
В час, когда быть одному очень важно для нас.

Слушайся сердца, хоть разума доводы шире.
Просто свободу люби, помни боль от вериг.
Мы не одни на земле, но одни в этом мире,
Выпало вместе идти и сгореть в один миг.

Доля моя, отголосок степного пожара,
Дикое ржанье ночное у края земли...
Где колыбель та, и где же та аистов пара,
Чтобы в неё на рассвете дитя принесли?

Надо побыть, ведь ещё не летал над собою,
Крыльям мешают суровые эти слова...
Наедине будем завтра с нещадной судьбою.
Будет за нами вставать неживая трава...


* * * Павло ГІРНИК

Завтра побачимось. Дай мені Бог промовчати,
Дай мені втямити, Боже, як бути мені.
Хай би стояли усміхнені мальви на чатах,
Хай би спустилися зорі і стали земні.

Завтра — тоді, коли ночі між нами не буде —
Тільки дорога, де нарізно мусили йти.
Як на видовище, знову посходяться люди
Саме тоді, коли треба обом самоти.

Слухайся серця. Не варто його розуміти.
Просто люби свою волю, яка заболить.
Ми не одні на землі, та єдині на світі,
Випало поруч іти і згоріти за мить.

Доле моя, тихий посвисте завжди здалека,
Дике іржання нічне і остання земля…
Де та колиска, в яку заглядають лелеки,
Щоб на світанку туди принести немовля?

Мушу побути, бо ще ж не літав над собою,
Муляють крила тверді невмолимі слова…
Будемо завтра удвох наодинці з сльозою.
Має за нами вставати трава нежива…

2009
© Вадим  Друзь
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні