Всесвіт гойдається дзвоновим язиком,
Комети летять, ударів серця відлуннями –
Побачила світло посеред правічних пітьом
Душа, що на мить піднялася раптово над буднями.

Нільською повінню, загати старі попри,
Цунамі - хвилею найпотужнішою,
Змітає свідомості грати, селем йдучи з гори
Любов, що століття самотності надолужує.

Хоч пегаси втомились іржавий тягнути плуг
Забобонів ріллею, не підженеш і берданкою,
Серце розірве колись ілюзій старий ланцюг
І піде назустріч судного дня світанкові.