Лишивши у рубці, в плачу,
ляпотняву всіх позивних,
на серфінгу блискавки мчу
по морю небес дощових.

Шукаю, стрибаючи з хмар
у коловерті неземній,
таємний для нас календар
усіх неминучих подій.

Вмикаю трифазні слова
у снах однофазних оман,
де інопланетна людва
глита електронний туман.

Де трощить орбіт кораблі
будинків кораловий риф,
де вкриті ним календарі
майбутніх осяянь і див.

Вони припадають до стін,
ховаються в комп’ютерах,
але в гіперпросторі змін
за дахом зривається дах.

Ворушаться десь в глибині
стеблини розмоклих шпалер –
вже не вистачає мені
всіх дихань усіх атмосфер.

Легенями вітру свищу,
в хиткій розуміючи млі,
що я, потопельник дощу,
лиш позначка в календарі.