Обвиває тини
                         винограду здичілого парость…
Бозна-звідки занесене сім’я із бруду зійшло.
Дисонансом лапатим –  підмоклі листки прокламацій.
Дозрівають каштани.
                                  Вигоряє-линяє зело…

Відсьогодні проміння – бліде і, як гість, церемонне.
Багряніють кущі та осколки зелених надій,
Що злітають в юрму - гомінливу, пістряву, стооку -
Із підмостків модерних край битих зміїстих доріг.

Пандемія зневіри, обарвлені кров’ю екстази...
Кольориста, задушна, убивча, врожайна пора.
По дзвінкучій корі абрикоси вистукує дятел...
У шерензі
                по двоє
                                із парку
                                                іде дітвора.

Споглядання - оживче.
                                     Обридли надії на зміни,
Гіркота прокламацій, бігборди, нав"язливий клич...
Прохолода в природі – предтеча цнотливого снігу,
Що так схожий на пудру для сизих кущів і облич.