Чортівської проби це золото пінне над лісом.
А вітер такий – наче плаче воскресла душа.
У замку нічному кажанно всміхнулись завіси,
Згорнулась дорога спірально в тугого вужа.

Куди ж я ітиму?
Лише вертикаль зостається.
І зорі сльозяться –
Мов блиск дорогого вина.
А Місяць спокійний –
Хоч Авель із Каїном б’ється...
І дріт електричний над степом –
Остання струна.

Нуртує нутро моє щастям ножа і свободи.
Мов чорт заколисаний,
Серце під корами спить.
А я не люблю і не хочу такого народу,
Який за «півлітру» чи гречку
Сам зможу купить.

Люблю непродажне:
Ці зорі, цей вітер, цю Музу...
Калиновий присмак простого, як простір, життя.
І мавку поліську за весну довести до пуза,
Й богів кам’яних закохати до серцевиття.

Нехай пам’ятають мене мої внуки і далі...
В росині сльози затепліють їм очі мої.

За вірші і віру, а не за меди і медалі...
Прийшов я навіки
В лірично-озерні краї.

Нуртує нутро моє щастям ножа і свободи.
Мов чорт заколисаний,
Серце під корами спить.
А я не люблю і не хочу такого народу,
Який за «півлітру» чи гречку
Сам зможу купить.