Льодянисто-синій вітер.
Нерви…
Все, що свого, – те вже на собі.
І кохана – благородна стерва –
Проскуркою кормить голубів.

Хто там знає – як воно повинно:
Так, як жебраки, чи королі?..
На той світ асфальтова стежина.
Дзвони, дзвони... півня крик в селі...

Тут ніяка нечисть не вживеться,
Як стара куфайка у вікні...
Лики три не візантійсько-грецькі:
Річка, луг і дівка на коні...

Далі – дим і золото рожеве.
Плаче хтось...
Від щастя чи жалю?

На старому цвинтарі дерева,
Хрест із білим написом:
«Павлюк...»