Ще в місті палять осінь, а за містом
Вже йде зима…  Холодним білим змістом
Наповнює осиротілий світ,
В якому я, у однині з собою,
Самотність перемелюю з журбою
На грубих жорнах посивілих літ.
І спогади, мов борошно крізь сито,
Всі до останнього, підуть зимі, як мито
За ту веселу посмішку твою,
За подих, погляд, чи єдине слово,
Яке ніхто, ніяк, ніколи знову,
Хай навіть у казковому краю,
За всі скарби не зможе повторити!
Бо серце, ще не стомлене любити,
В уламках криги бачить тепле літо,
І відчуває знов любов твою.