Ховає вечір світло ліхтарів
В частинки сонця, що уже сідає.
Окраєць неба тихо догорає.
Ще мить — і все, до краю догорить.

Останній промінь лиш зафарбував
В рожеве тло хмаринку у зеніті.
І стало тихо-тихо в білім світі,
Неначе хто його заколисав.

Неначе загорнув у теплу ніч
Міського дня буденне шумовиння,
А потім сипонув в небес склепіння
Мільйони чистих зоряних зіниць.

Затихло все, і лише серця стук
В лункій кімнаті дзвоном віддається.
Воно у грудях так тріпоче, б’ється,
Як птах, що прагне вирватись із рук.