Не дивуйся (дивуйся!), коли прочитаєш знов мої сповіді. Це – не лист (той останній був, в травні). Ти співаєш краще від Стінга, знаєш багацько мов, отже це – захоплення учениці, що знала тебе удавні. Це – якась незвична, позаеротична жага, можу з іншим кохатися, бути смішною, дурною – ревнувати, страждати, ділити шматок пирога... А проте, після смерті я б хотіла бути з тобою. Це – любов, від якої тікають кудись на той світ, крають вени, стрибають униз головою, пишуть п’єси-повчання нащадкам у рід і рід... Після смерті хотіла б я бути тільки з тобою. Там хіба є так само дощі, Москівшина, шлях у неділю до залів, де всюди – самі приїжджі, де тривають безвічно і мають шалений аншляг „Reinman”, повітряні змії та „Останнє танго в Парижі”...
|