Моя любов минає не минаючи – повільно осідаючи в ночах і днях моїх, вона там творить твердь, перед якою відступає смерть, бо, як свіча жертовна, незгораюча, вона здолала страх і терпить Страх… Моя любов минає, не лишаючи мене у самоті на глум чи суд нелюблячих, які спиняють мить, – вона в мені страждає і болить, добро від зла невтомно відділяючи і живлячи неявлену красу… Моя любов минає, повертаючи мене, вже преображену, у світ, який не знає, що таке Любов, який не хоче знати нас обох… В якому я минаю, наближаючись до Неї – крізь загати днів і літ.
|