Що  ж  ти?  
Де  ж  ти,  щастя злива?!

Ось...  

Вже  кожен  день  
небо  тут
жовто-блакитне,  
в  сковорідці  тінь,
кипінь
хмарок  кучерявих
в  небі  пропливе  –    
спокушає,  що  ось-ось  
і  на  Негев  щоб  прийшлось,
хай  не  дощичку  –  туманів..

Вуй!                                                  
                     
Ковзнувши  крізь  Стамбул,  
щастя  знову  відлітає  в  дальні  краї...

Друзі,  друзі  де  –  
мої...

Ввечері,
напившись  чаю,
телевізію  вмикаю…
Ось  він!
 
Ось!!!
 
Відповідаю  –  
лупить….  
Вшпарить?

Йде!!!  

...Придивився  –  
ні...

Не  те!


А,  що  -  те?

...Вже, котрий  рік  
в  дзеркалах  Тарковського  
безліч  гроз  і  рік...  

Він...  

Немов    –  верблюд  в  пальті..  
Краплі...
Крапельки  не  ті!!!