Я відчуваю між думок густих мережив
Незриму тінь,
Знаходжу спокій, що згубив необережно,
У забутті.
У вир глибин дивлюся з острахом, несміло,
Де слів злиття,
Бо знаю, викликане щось незрозуміле
Із забуття.

Збиралась істина із ниточок коротких
У боротьбі,
За це отримано сумну винагороду —
Душевний біль.
Нитки думок у щось за кроком крок поволі
Переплелись,
Можливо, Бог прийме в рахунок сплески болю
Колись, колись...

Слова самотності серед думок поснулих
Кудись летять,
Відходять спалахи свідомості в минуле,
У забуття.
Душа смиряється і вже не прагне бою.
На жаль, це так.
Її приваблює до злету над собою
Небесний птах.

А хто захоче далі йти в незвичні стани
Змагань і смут,
Нехай загляне той за знаків запитання
Стіну німу.
Хто ризикне — свою побачить сутність ницу
І свій Парнас…
Там, в Забутті, живуть незнані таємниці —
В душі у нас...