З Пілатових глибин, між першим і останнім Глибоку чашу днів волоссям повкривали. Сини чи не сини в мені – Варварі й Ганні – Знімають з темних ший білюсінькі корали. А час – немов даннє – крізь істин параван Всотав із ніг та рук медовий відповідник. А глузд у вуха дзвоном до більшої із ран На віки вічні став неначе в заповідник. З Пілатових глибин, де перше і останнє, На перехресті злота чи срібника і лиш! Сини чи не сини в мені – Варварі й Ганні – Здирають на живих іржу незмінних бриж. Шафірового перстеня хіба що з пальцем брати – На щастя чи на жаль, а, може, навмання. І не тримає світ, багатий на загати, Долівкою об небо кличне вороння. |