Мене ластатий недруг... полюбив.
У двері подзвонив.
                              Присів - з дороги.
І аж тоді, коли узвар допив,
Проджерґотів:
                        - Пробач вражду, небого!
Стомився... Круг будинку чеберяв,
Збирав плітки, обнюхав сходи, шпари...
Дві пари юхтових чобіт стоптав.
Отямився! Пробач... То Клим нараїв -
Чужинку запроторити у Крим.
За поміч - міх із ковбасою й салом.
Коня пообіцяв!.. А кінь - тюпки...

- За ворогів молюся неустанно...-
Сказала я. У тьмі яскрів кіот.
По шибі
             сонечко повзло -
                                        у вірша зачин.
Мені, думливій, байдуже було
Чи з"їв той міхоноша сала крайчик.