Тікаєш від себе, ступаючи знову на зебру
В останню хвилину
Зеленого світла вогнів.
А совість ніколи не переходить дорогу
На колір червоний,
Бо дуже цінує життя.
Ти вже не людина,
А просто клітини і мозок,
У тебе є ікла і гарно розчесана шерсть.
Ти виєш на місяць, щоб чути, що маєш ще й голос
І трохи людського: годинник, цигарка, блокнот.
Не виють на совість, коли вже її проміняли,
А дивляться в воду, щоб бачити тільки себе.
Ми можемо швидко змінити людину на вовка,
Та вовка в людину не змінимо, як не крути.