І одноденністю не втримаєш навмисне.
Потягне час розмову за повіки.
Сушу гербарій, розкладаю з листя
Візерунки на замерзлих вікнах.
Війни немає, порохом не пахне.
Відкинеш хвіст в мою солону воду.
І хоч облізли крила в бідолахи,
Та про нього й далі пишуть оди.
Не прокричиш – відмовчишся у звичках.
Тебе посвячено й присвячено навмисне.
Не вбий свій храм, де дзвін до Бога кличе
І в спраглу душу цілий всесвіт втисни.