Як бузок колись навесні побачу,
Так охоплюють роздуми сумні,
Ніби той бузок замість мене плаче,
Ніби гірко він плаче по мені.

І спливає з дум все дрібне й нікчемне...
З далечіні чи із якогось сну
Аромат бузку навіває в щемі
Тихі спогади про мою весну.

А зі всіх очей — наймиліші очі
Я пригадую у бузковім сні,
Поволока їх і безумні ночі
Досі спокою не дають мені.

Також не дають спокою загадки —
Нині з ким і де милі очі ті,
Чи майне колись в них про мене згадка,
Чи назавжди там я у забутті?

З часом глибшають кольори і звуки,
Але попри все розумію я —
Як не вийде із бузини базука,
Так не вернеться молодість моя.

В далечінь пішов караван казковий,
Залишається плакати мені
Про бузкові сни, про туман бузковий,
Про безумства всі із минулих днів.