В день свята моляться у храмі віддалік, ховають вирла від свого народу, Голодомор назвавши "недородом", богобоязні ситі владарі. А уночі насниться їм дівча, що вірило у Альфу і Омегу. Ніч відірвала від сувою крепу, укрила і рідню, і потерчат... Воно пішло уранці по росі. Воно хотіло жити. - Нєт! На хутор! - харчав енкаведист, і бризкав люттю, і годував м"ясцем породних псів. Діждалися... Ось правнучок підріс... Гектарами земельку клав на пузо... Всі згадки тих, що вижили - у вузол. Боюся пити соки - із беріз, Бо я не знаю, з кого пророста красуня гаю - тиха, білокора. Була такою - тихою - покора, з якою ждали манни від Христа. Ось на корі - таблички заборон,* якими поле розквітало рясно... Владар кладе балик - собі на ясна. Гризе кульбабку - залетіла в сон... *- В 1932-1933 роках на "чорні таблички" в Україні заносили колгоспи, села, області. Існувала заборона виїзду за межі населеного пункту, у селян вилучали все наявне продовольство, прирікаючи їх на голодну смерть.
|