укр       рус
Авторiв: 415, творiв: 44614, mp3: 334  
Архівні розділи: АВТОРИ (Персоналії) |  Дати |  Україномовний текстовий архiв |  Російськомовний текстовий архів |  Золотий поетичний фонд |  Аудiоархiв АП (укр+рос) |  Золотий аудiофонд АП |  Дискографiя АП |  Книги поетiв |  Клуби АП України |  Лiтоб'єднання України |  Лiт. газета ресурсу
пошук
вхiд для авторiв       логін:
пароль:  
Про ресурс poezia.org |  Новини редколегiї ресурсу |  Загальний архiв новин |  Новим авторам |  Редколегiя, контакти |  Потрiбно |  Подяки за допомогу та співробітництво
Пізнавальні та різноманітні корисні розділи: Аналiтика жанру |  Цікаві посилання |  Конкурси (лiтпремiї) |  Фестивалi АП та поезiї |  Літературна періодика |  Книга гостей ресурсу |  Найцiкавiшi проекти |  Афіша концертів (виступів) |  Iронiчнi картинки |  Цікавинки і новини звідусіль |  Кнопки (банери) ресурсу

Опубліковано: 2007.01.04
Роздрукувати твір

Андрій Поляков

Верхний слой...

        1.

Усталость кажется пустой...
Как будто прибыл на постой.
Хозяйка шепчет мне: «Постой!»
А за окном за слоем слой -
То падь, то бусъ, то сгонъ, то зной.
Бегу по улице, как зверь.
Пугаюсь каждой встречной тени.
Во мне чуть слышно скрипнет дверь -
И в глубь души ведут ступени.
Блуждаю искрой в темноте,
Не в силах превратиться в пламя.
А тени, тени! Всё не те.
Не знает их земная память.
И что за странные места?!
Хозяйка уст - и та не та.
И не легко мне оставаться,
Где тяжесть кажется пустой...
Всю жизнь хотел сюда добраться,
Но этот мир лишь верхний слой.

        2.

И мир мой начал исчезать,
И стал я в поле Бога звать.

А в поле лживая дорога
С печалью сердца заодно.
Я никогда не верил в Бога,
Но Бог есть свет, а мне - темно.
Мне даже лиц земных не видно,
Как будто птицы вместо лиц.
Как будто зверь мне душу выдрал,
И я упал от боли ниц:
- Мой Светлый Боже, Боже Правый,
И справа Ты, и слева Ты.
А я у этой переправы
Свои же вытоптал следы...
Я заблудился в жизни этой.
Куда глаза мои глядят?
Прислушаюсь: вдали над Летой
Не гуси ли во тьме галдят?

        3.



Как будто ночь... Как будто тень чужая...
Как будто я на неком рубеже
Запретное, чуть вздрогнув, обнажая,
Уже не в силах вымолвить: «Уже».
Уже, уже... Со мной ли это было?
Пора, мой друг, мне слышится, пора!
Двенадцать раз, двенадцать раз пробило,
Что ждать осталось только до утра.
Но я не верю тёмному виденью,
Хоть бой часов и главный в жизни бой.
День может быть сияющею тенью
Прошедшего внезапно над тобой.

2007
© Андрій Поляков
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Написати відгук в книгу гостей автора


Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

Концепцiя Микола Кротенко Програмування Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні