Я прийшов на могилку до вас,
І дружина, і внуки, і діти
Кожен рік у один і той час
Ми приносимо, мамо, вам квіти.

Вибираєм вже висохший цвіт,
Витираєм потрісканий камінь.
Скільки ж то пройшло уже літ
Як Господь розлучив нас із вами?

Ви, напевно, то бачите все,
Може поруч десь ходите, мамо,
Бо в могилці то горе людське
схоронили отими роками.

Схоронили у ній весь ваш біль,
Ваші сльози, і муку, і тугу,
А самі ви лишились живі,
Тільки вимір обрали вже другий.

От із нього приходите ви
Оповитими сумом ночами,
Прикриваєте буйні вітри,
Не даєте змочить нас дощами.

Заглядаєте сонцем в вікно
І за руку ведете по стежці,
Лиш промовить нічо не дано,
Хіба теплим відлунням у серці.

Ну а нам як віддячити вам?
Хіба в щирій молитві просити,
Щоб на хвильку явилися нам
І жалобою гніт запалити.