От, як жахне, дзиґне в очі,
у страхіття кресне череп
в мить, як хакне кирпа-сваха
все нечуване твоє…
Все твоє…
Кохання, долю,
все життя твоє і…

В згин…

Відканючить костомаха,
душу…

В хирну немічь-тлінь…

Ось…
Тоді…
Хитлявим кроком,
відкараскавшись востаннє
к сонечку між трьох доріг,
ти почуєш –
ти побачиш,
як вплітаючись в цей вірш,
стиха, стиха,
полегеньку,
вітер виб'є слізьми в очі…

Щастя мару…

В провесінь.