До  мене  вчора  повернулась  Муза,
Впурхнула  крізь  відкриті  навстіж  двері,
Прогнала  геть  застій  душі  -  обузу,
Затанцювала  рвучко  на  папері.

Затанцювала  збуджено  Майданом,
Снігами  вперемішку  з  буревієм,
Дощами,  повноводдям  на  Балканах
І  протягом  збудила  згаслі  мрії.

На  хвильку  затужила  інфекційно-
Та  і  зірвала  марлеву  пов"язку,
Щоб  розказати  про  жахи  стихійні,
Мов  про  жорстоку  недитячу  казку.

Про  вал  води  поміж  материками,
Про  повені  нові  у  Црна  Гора,
Про  вибухи  в  найтихшім  океані,
І  про  акул  в  повітрі  і  у  морі.

Вже  лідники  морозять  теплу  душу,
В  бездонних  водах  борсається  воля,
І  потепління  поїдає  сушу,
У  світі  хтиво  процвіта  сваволя.

На  очі  Музи  наповзають  слізки  -
Вона  згадала  смерті  і  хвороби,
Про  зрубані  каштани  і  берізки,
Про  голоду  й  нужди  нові  походи.

А  потім  раптом  схлипнула  дитинством
І  задрімала  в  променях  світання...
Надутих  губеняток  усміх  щирий
Просив  мене  писати  про  кохання!