Більш ні до кого серцем не причалю.
Від тебе всі заметено путі.
Від приміського сонного вокзалу
Відходить електричка в заметіль.

Продихаю віконечко в морозі,
Що всуціль позаліплював шибки.
В минуле пада, як останній козир,
З тобою день, до сутіні слабкий.

Закутаюсь в пальто зимове щільно.
Із-під снігів випростується путь.
І семафорів очі пристанційні
Прощально, підбадьорливо моргнуть.