На сотнях формул розпинайте спiв,
  Та не осилить металевий мозок
  Ту невблаганну магiю рядкiв,
  Що не вдається точному прогнозу.

  Для цього треба – солов’їнi грози
  Пiзнати в гострiй тишi вечорiв,
  Перед плачем зламати в горлi сльози,
  Пекучий хлiб пiднести до губiв.

  Прийняти в бiль, що спокоїм не стерся,
  Вселюдське вiдчуття плеча i серця.
  Вiдмовившись вiд гри i баловства,

  З’єднаються без ложного надриву
  У невловимiй логiцi слова.
  Та i тодi невдача так можлива.