На проклятий вокзал за труною прийде грузовик,
  І по цинку iз видзвоном вдарить пронизливий дощ.
  Ще немає нiкого –
  попереду сльози i крик,
  Непритомнiсть i бiль,
  що залишиться в серцi найдовш.

  Воєнком наготує промову
  (таких не казав),
  І земля вже готова прийнять
  обважнiлу труну.
  Повертається тiло.
  Душа – у чужих небесах
  Десь спитується совiстю
  за безневинну вину.