«Мамо, не плачте. Дивiться, ось хлiба окрайчик.
  Трошки я з’їв, а другий кусочок принiс.
  Бабця сказали, це вчора приходив зайчик,
  Дав нам гостинця i знову побiг у лiс.»

  Темiнь в кутках залягла, як земля, глибока.
  Сонце не входить – спинилося перед вiкном.
  Блиснула сталь i порiзала променем око.
  Наче по склу, скреготнуло по серцю бруском.

  «Мамо, а що ви, на поле не йдете сьогоднi?
  Бабця сказали, вже дядька Миколи нема.
  Мамо, чого це у вас такi руки холоднi?
  Мамо, пустiть мене! Мамочко! Мамочко! Ма...»