Якби не стовпи – містами,
а верби та й понад ставом,
напевно  я іншим став би,
напевно, а може  й ні,

можливо і досі зранку
сидів і чекав на ґанку
сусідську оту Наталку
й ловив пелюстки, як сніг,

в нас потім була би втеча,
дивитись гніздо лелече,
й веселощі цілий вечір
вже не полишали б нас,

можливо близькі по крові
і досі  були б здорові,
так  просто – живі й здорові,
і їх не торкався час,

а зараз – дощі, як нитки
із неба старої свитки,
і місто, як простір клітки
зі світлом в кінці труби,

якщо не на дні морському,
під соснами біля дому
не знатиму більше втоми,
отут уже без «якби».