*   *   *
Ніби нічого того не було ще –
Все лиш, до чого звикла:
Сосни і лави, брукована площа,
Як шоколадна плитка.

Рідне усе до найменшої щіпки –
Вази, карнизи, дивани…
Пальці усе ще тримають чіпко
Музику фортепіанну.

Скільки всього тут було й не минулось,
І – не мине ніколи!
В суміші квітів, і сміху, і гулу –
Вальси і баркароли.

Слово до слова… Шопенівське скерцо,
Фарби, пастелі, ватман…
Димка над кавою тонко в’ється
Сиза і ароматна.

Ніби нічого того не було ще,
Не перейшло за грудень…
Тільки – за вікнами дощ полоще –
Скочила – перебути.

В домі оцім – не відкинути штори,
Не переставити квітів,
Все, що можливо в далекому вчора –
Привидом побродити.
   17.04.11