* виспівай, прошУ, ноту оту літу: виспівай красу і свою, і світу; вишепчи усім, й душі щонайближчій: що в садку твоїм її спіють вишні! диви,– достигають в рубіни, чарують; слухай: там й співають, бо тут і не чують; діточкАм, й стареньким, і всім поміж ними,– виспівай красу, цю неба росу,– дуже так прошУ! ** а краса – душа, затАєна в сОбі: вона і твоя, і Божая в тОбі; здійми аж у зорі і горло, і звуки: висвітли угОрі дурнії розпуки! виспівай до Бога,– Він Вірний та Щирий,– все своє убоге: най готує вирій; наближає обрій каяття й прощення; Сам покличе, Добрий, під благословення,– дуже я прошУ!! *** й співаю красу,– і свою, і світу! співаю, не жду,– бо й не завжди літо! нашіптую всім,– а й ніхто не лишній! – що в садку моЇм, ряснІ,– спіють вишні! свою мить віншують, суті добирають; най отут почують, що лиш там співають! – дітонькИ, старенькі, усі поміж ними,– краси наспіваймо, щастя назбираймо,– й на вишні прошУ!!! |