«Перебендя старий, сліпий, Хто його не знає?..» Тарас Шевченко Ранок рану заграви роз‘ятрив і старий Перебендя згадав, як розпалював бластером ватри і на флаєрі чумакував, як тягнув за собою крізь нетрі зірок мегатонни небес, гігабайти думок. Та вантаж свій ніколи не гудив, як і мандрів палючий пристріт, а віщав не провіщене всюди, де траплявся його зореліт, з випадковістю снів на орбіті крутій, з необхідністю всіх випадкових подій. Космодроми allegro і presto себе грали в вогню та луні і бриніли в сузір‘їв оркестрі Перебендині позивні, поєднавши поезії складність святу і космічної праці земну простоту. Тому всі, родом хто з Бетельгейзе чи залюднив хто Альдебаран, простір слухали в кожному рейсі, наче мушля – живий океан, адже навіть в сплетінні зневіри та вір до землі ближче серце, а мозок – до зір. Згас неон над сільськими ланами, пил космічний уніс буревій, над антен голубими млинцями паперовий хитається змій і вгрузає у ранок його вже пригод український кобзар… Галактичний рапсод.
|