intro

Вийде місяць на берег міста,
і перша хвиля
електричного світла викриє чорний берег.
прожене безпорадні тіні з парадних скверів,
а тоді дожене і змиє.

dive

повечірній асфальт вкрився потом вогнів.
у шпарини
жовтих вікон не видно,
як б*ються всередині люди;
як судини пустих коридорів зсудомлює лютий,
як старішають фото, хоча й не здаються старими.

у шпарини не видно.
у жовтому тонуть кімнати
з сухожиллями теплих дротів і хребтами торшерів.
ті, що йдуть повз будинки, напевно що можуть не знати
про замінники серця будинків слабкі й недешеві:

їх оздоблений сколами посуд, їх накип у турці,
їх розібрану постіль і похапцем вибрані постаті,
їх порізані пальці і вицвілі плями настурцій
на столах. їх відкладені справи і крадений простір;

їх картаті картини на рівні середнього зросту,
їх проблеми зі сном і реальністю; очі і спини..

ці болючі розчахнуті світлоточиві шпарини,
у які не побачиш як б*ються й спиняються люди
у грудинах будинків;
як сходять на стінах озими
тогорічної цвілі.

і більше нічого не буде.

до наступної ночі,
наступної першої хвилі.