Опубліковано: 2011.06.22
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Світлана Ілініч

Дощі

Дощить.
У  цівках  води,
що  збігає  долі,
втрачаюся  і  поволі
знаходжу  себе.  
Дощі…
Дощі  
пролітають  у  небі
забутими  журавлями
забутися  б  у  нестямі,
любитися  б
чи  любити
тебе  у  тобі  тобою
шаленим  стрімким  відмінком.
Як  жінка.

Дощі
Дощі  шумлять  під  ногами,  
неначе  торішнє  листя.
Сльота  прогортає  лиця.
Покинутими  містами,
великими  автобанами  
і  просто  сільськими  вулицями,
де  тіні  самотньо  туляться  
до  вже  не  потрібного  тину
(кого  тут  уже  хоронити,  
а  надто  –  охороняти)  –  
повсюдно  гойдають  сумніви
розпачливий  ігрек  –  «Де  ти?»
Питань  сторожкі  багнети
пантрують  у  ночі  глупій
на  жертву.

Дощі.
У  поснулій  сутіні
у  сітях  рибальських  бУхають
громів  велетенські  риби.
У  сірій  імлі  пливти  би,
ловити  дрібні  краплини
ці  зливи,  неначе  сповідь
моя,  –
невпинні.

2011
© Світлана Ілініч
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/29847/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG