*   *   *
Ген край небес – лебідка,
Сонце – з її крила.
Рік прожила я швидко,
Ніби і не жила.

Він спалахнув і канув –
Вигас, немов сірник.
Тільки не перестане
Жити в мені цей рік.

Думала – що остудить
Щедрість його тепла?
Доля на повні груди
Ніби і не була.

Думала: що ж бо: зрідка –
Виплакати й – одкоша?
Ген край небес – лебідка,
Ніби моя душа.
   17.05.11