…Як ніхто і ніколи – чи, радше, усі і завжди…

Клята ніжність – як ніж, надто гостра і вже невигойна.
Я іду навмання, і зітхає мій дощ-поводир,
Бо у герці останнім йому бракуватиме воїв.
Як ніхто і ніколи. А отже – вже вкотре! – мовчу.
Маю шлях несходимий – і йду ним занадто поволі.
…Десь по той бік дощу запали, мій єдиний, свічу.
Помолися за мене – втікачку з твоєї неволі