Ридає оркестр духовий,
І труби ревуть до нестями.
Ми знову в Європі чужі,
Навіщо їй хворі слов’яни?
Навіщо їй тихі лани
І правди покривлене світло,
Й ледь чутні вночі голоси
Людей, що до всього вже звикли?
Зібрали полин, як щербет,
І стукали, п’яні з окропу,
Ми лобом в Уральський хребет –
Пустіть нас, пустіть нас в Європу.
Зміняли свічки на мечі,
Зміняли мечі на макітри…
Розкішний, розгублений, злий,
Наш світ поринає в повітря.