Де врода жінки пишна, неоманна? У бальній сукні. В полі. Край станка. В шезлонзі під зонтом біля лиману. Коли пере білизну край містка. Вона чудовна і у сліз росинах, Коли німує тужно в самоті. Коли, мов пума, вигнеться картинно, То завмирає тиша, гускне тінь. Коли своє дитя під серцем носить, Така літепла, мила, осяйна. Завжди їй до лиця порфірна осінь, Завжди в її душі - розмай-весна. Вона повсюд, завжди неповторима. Та пишнобарвно квітне лиш тоді, Коли доніг її – сонати… рими… Коли любов струмує із-під вій. ---------------------------------------------------- Першотвір Олег Чабан *** Когда же женщина особенно красива? В разгаре бала. В поле. У станка. Под зонтиком в шезлонге у залива. Бельё стирая в речке у мостка. Она прекрасна, даже если плачет. Когда грустит или сидит одна. Когда лежит, свернувшейся в калачик, То замирает даже тишина. Когда дитя своё под сердцем носит, О, как мила, беспомощна она. Всегда к лицу ей золотая осень. Всегда в душе её цветущая весна. Она всегда, везде неповторима, Но расцветает лишь тогда сполна, Когда она, хоть кем-нибудь любима Или сама в кого-то влюблена...
|