Опубліковано: 2011.10.22
Поетичний розділ: Універсальна лірика

Світлана Ілініч

***

Навкіс глибокого безволля медянки черевцем натужним
вповзає пам"ять. Осоружне-забуте-снами воскресиме
вертається. То херувими прядуть псалмів недільну вовну.
Тебе і словом не огорну, не поведу услід очима:
ця нагота ще ледве зрима.

Вже місить вечір глину чорну,
вже місяця гончарне коло чаклує зоряне начиння,
вода до ранку відпочине під шарудіння монотонне,
у ній печаль твоя потоне, здрібніла зболена мачина.
У об"єктиві павутиння багаття сумнівів червоне
горить до ранку. Не холоне.

А потім, втомленим і чистим, зійде «люблю» над сонним містом.
І не спитає перехожий, кому і хто писав цей біль.
Бо був, і є, і буде мій. У кожній жилці цього листя,
що замерзає безнадійно в міцній долоні зимовій.

2011
© Світлана Ілініч
Текст вивірено і опубліковано автором

Всі права застережені, твір охороняється Законом України „Про авторське право і суміжні права”

Джерело: https://poezia.org/ua/id/30998/
Опублiкованi матерiали призначенi для популяризацiї жанру поезiї та авторської пiснi.
У випадку виникнення Вашого бажання копiювати цi матерiали з серверу „ПОЕЗIЯ ТА АВТОРСЬКА ПIСНЯ УКРАЇНИ” з метою рiзноманiтних видiв подальшого тиражування, публiкацiй чи публiчного озвучування аудiофайлiв прохання не забувати погоджувати всi правовi та iншi питання з авторами матерiалiв. Правила ввiчливостi та коректностi передбачають також посилання на джерело, з якого беруться матерiали.

2003-2025 © Poezia.ORG