Ти щоночі в мене в узголов’ї.

Викинь зшите променем латаття.

Тих сердець, що з’єднані любов’ю,

Хай ніщо не сміє роз’єднати!


Я б тебе вдягнув, як білу вишню,

Та гріхи обсіли, наче діти.

Ну, скажи, хіба погано вийшло? –

Вік вогню в серцях не остудити!


Почуття вмирають у законі –

Істина відома й непреложна.

Я ж тебе носитиму до скону,

Світлу, грішну, чисту і тривожну.


Сповняться і мрії, і надії.

Лиш потрібно дуже захотіти.

…Я тебе затримати не смію.

Я тебе не зможу відпустити.