И чем сильней они меня хвалили,
                      чем мной сильнее люди восхищались,
                                        тем мне страшнее  было в мире жить…
                                                                                             Анна Ахматова




…ні, я - не колективна. В дитсадок
Не відвела Кіляну бабця Настя.
Мене й на гречку ставили в куток,
І вчили кізок біля поля пасти.
У дощ катав на ІЖі грім-татусь…
Завозив до рідні – за крутояри.
Звідтоді ночі у селі боюсь
І батарей банок із білим лярдом,
А ще – гороху між пухких перин,
Ставків між глинищ,
                            наговорів,
                                          суддів…
У липні в дар візьму: дощ, дідній млин,
Камінну бабу з онучам по груди.

Чудна: не колективна. Крізь юрму,
Що лементує і несе плакати,
Тектиму синьо – березневий струм -
В Супоївки високоброву хату…

Отож, мій дух не сватайте! Живу.
У снах сміються сестри – Віра, Люда…
Із матіол повзе навчитель-вуж…
Цілують на банкетах тлусті юди.
Їх срібні вуса пахнуть часничком.
Припрошують: «Ось, Ланочко, маслинки!..»
Рахунки шлють і «Воля», й «Телеком»…
А вільні бідаки ковтають слинку.

…Зніміли недруги.
                           Співає друзів хор
Довкола серця, що пульсує тремко.
Летить душа: летовище…
                                      бугор…
Не впасти б, Господи, на курники і рейки…



22 листопада 2011