Промокла під  дощем до ниточки, а плаття
Вже тіло не схова, що змокло і тремтить,
До тебе я прийшла, зігрій, пали багаття,
Нехай іскриться ніч, а з нею кожна мить.

Я йшла крізь дощ і час,  і крізь густі  тумани,
Розплетена давно потріпана коса.
Ти зовсім не такий, як в мріях... Це омана?
Чи може то твоя вже змилася краса?

Ми сіяли туман і чаклували хмари,
Гойдалися зірки в калинових гілках,
Чи справді так було, чи може то примара?
Лишився тільки блиск у лагідних очах.