Пробачте мене, чорні круки. Я знаю, було вас без ліку над вимоленим чоловіком, що в путах своєї безтями дощами, дощами, дощами втікав від надсадної муки. Гніздились йому у зіницях, мостили шляхи синім пір"ям: шовковим – хай більше не вірить, легким – хай тепер не кохає. Візьміть і мене в свою зграю – хай більше не сниться, не сниться.