ця призахідна смуга – стіна вогню,
спопелила завчасно моє чекання.
відтепер ти смаколик в чиїмсь меню,
а до тебе – гарніром – вечірній Канів.

у важкому повітрі волога й піт,
непритомне довкілля розкрило пори.
від 30 липня усе – тобі,
забирай і Дніпро, і Чернечу гору,

над якими навшпиньки ідуть дощі:
грозові – у Черкаси, грибні – у Ржищів.
каменіючи осторонь цих плачів,
всенародний Шевченко щомиті вищав.

щоб до строку не чути оцих віршів
про відносність взаємин на тлі ротацій.
щоб до часу не знати, що ми чужі –
як братерство народів,
як єдність націй.