Хай славу ділять, рвуть куліси…
У шарпанині – владний пліт…
Мені від вранішнього лісу
Дрібну частинку наділіть,
А ще – від звивин казки-стежки,
Що йде коноплищем за схил,
І від берізоньки сережки,
Що дощ травневий вбив у пил,
Від моря піняви-навали,
Що миє теплий хвилеріз,
І від пісень, що юнь співала
На полустанках між валіз…
Від бідувань, від перемоги
Частинки дайте – я прийму,
Щоб написати в епілогах
Про дні сяйливі, дні в диму.

Ще б таємницю тут відкрити:
Мені важливо – аж до сліз –
У те повірить цілковито,
Що чесно тяг житечний віз.


***
Мне славы тлен — без интереса
И власти мелочная страсть.
Но мне от утреннего леса
нужна моя на свете часть;
     
От уходящей в детство стежки
В бору пахучей конопли;
От той березовой сережки,
Что майский дождь прибьет в пыли;
     
От моря, моющего с пеной
Каменья теплых берегов;
От песни той, что юность пела
В свой век — особый из веков.
     
И от беды и от победы —
Любой людской — нужна мне часть,
Чтоб видеть все и все изведать,
Всему не издали учась.
     
И не таю еще признанья:
Мне нужно, дорого до слез
В итоге — твердое сознанье,
Что честно я тянул мой воз.
     
1958 г.