він приходив до неї з відряджень сумний і втомлений.
цілував їй коліна. віддавав їй свою самотність.
а вона це сприймала, як гру. бо між ними домовленість,
бо вона відчувала, що поїде від неї сьогодні.

він приходив до неї - хвалився своїми зрадами.
говорив, що інакшим бути ніяк не може.
а вона намагалася змиритись з такою правдою.
і завжди пробачала, бо на інших вона не схожа.

він її залишав, як руїну, розбиту, розлущену.
він їй серце випалював. він здирав з неї нерви, шкіру.
а вона відкладала на потім момент розлучення.
і душила в собі образу - страшного звіра.

він про неї забув. не писав їй листи і вірші.
бо подався у мандри.чи, може, повірив Христові
він про неї згадає через тисяча літ і більше,
коли висохнуть сльози її, мов букет бузковий.