Знов ріжуть свиней, бо четвер - і потрібні "зелені",
І вереском жертв заливається ненечки двір...
І що - мої муки? Ще Ворскла не плине у вени,
Та звітрені стіни руйнує-розхитує Звір...

Блідаве дитя покрізь маску цілує матусю,
Малює проміння снопи між кольких процедур...
Я кров"ю обарвила сніг, але в суд - побоюся,
Бо винною зробить аж тричі сусід-самодур.
Ту кров на снігу затоптали нічні перехожі,
Вдягла свій вінець - замість кепі, що впало у сніг,
І кепсько мені, та звік янгол пантрує безбожних:
Покара спіткає образника, хоч - "переміг".

Діждуся внучати, попросить воно колискову,
Вночі я молитимусь, щоб ні вітрянка, ні кір...
Зла вилився ківш...
                       От придбати б за вірш цей оковку!
Підвітряне серце. Пащеку оскалює Звір.

Розверзлася прірва із казки моєї бабусі -
Пашенна, ослизла. Вигулькують роги, персти...
Нарешті є кінь, що несе понад прірвами клусом,
І труться об щоки в метеликах снива-коти...

І всі віддалилися, всі позливалися в цятку,
Що між орхідей цинамонних пульсує-димить.
А я - то левиця, то лиш полохливе дівчатко,
Що пасочки ліпить і кида на хмар оксамит...

Рік батькові руки все хочуть дістати із пекла,
Покласти цукерку гарячу посеред стожар.
Якась із бабусь мала ймення, прочула я, Текля.
Тече стежка-нитка до зблиску рудого ножа...

Сопуть кожум"яки, зі шкіри зникає щетина...
Сап"яни, цигейки і замша - на вибір, на смак...
А я... наче Марфа, що згасла у голод під тином,
А я... наче воїн, що палить хиткий бівуак.
Ніхто не зарадить моєму терпкому столиху.
Не йтиму струміти сльозами у відьми шатер.

...Десь ріжуть свиней - методично, без жалю і мнихів.
Їх відчай корчастий бурунить молочний етер.

14 грудня 2012