Летять слова, крилаті і безкрилі,
А світ завмер, мовчить, як у могилі.
Летять слова… Куди летять?  Не знаю,
Але летіти їм допомагаю…
І я словам нові дарую крила,
Бо не одна душа давно свої згубила.
А як без крил? І що ж то за життя,
Коли ти безпорадний, мов дитя?
Коли ти вмієш тільки їсти й спати,
Й твоя душа не пробує літати…

«Ей, людоньки!» – кричу до всіх щосили, –
«Невже нікому не потрібні крила?!»
Хіба душа драглиста, як амеба,
І їй не треба ні краси, ні неба?..

Летять слова… Летять, летять слова…
І, певно, є ще десь душа жива…
Летять, летять… А хто це бачить диво?..
Летять слова! І високо, й красиво…
«Ей, людоньки!» – кричу до всіх щосили, –
«Невже нікому не потрібні крила?!»