Сподівання розімляє
               ланцюг волінь,
наче досхочу чарівна
                    розрив-трава;
ми мандруємо меандрами
                    навмання;
щебечень квітчить по оздобі сяйв:
              соловзулі, кулічня,
              бугайці,
у строкатих нарідців –
                 поживня;
нам у розпачі минується вся
        вщент розморена, розгублена
                 розливань;
ні, не боляче,
        як в вужка -
               навпіл жвань,
   росяниця говірку
                 ліщука…
В полі травня – щитні,
                   п’явчень,
                   луска;
         от і маєш,
         до взірцю коливань,
         що наріжно
         в сам-буж
   до злиття…